Вже стукає у двері Новий рік

День за днем, година за годиною наближають нам прихід  Нового 2013 року. Веселого Новорічного свята з нетерпінням  очікують як діти, так і дорослі. Можна упевнено говорити про те, що Новий рік – це одне з найдавніших і найулюбленіших  свят в усьому світі.

 Коли приходить Новий рік, всі вірять що найпотаємніші бажання обов’язково здійсняться. Ялинка, подарунки, веселий сміх, блискучі яскраві вогники - усе це робить новорічні свята найпрекраснішими та незабутніми для всіх.

           

Напередодні Новорічних свят у районній дитячій бібліотеці, на абонементі 1–4 кл., для наймолодших читачів бібліотекарі підготували казково-новорічну кімнату, в якій «живуть» Дід Мороз, що грає на саксофоні та виспівує веселі пісеньки, яскраво виблискує різнокольоровими іграшками красуня Ялинка, а кумедні звірята – Зайчики, Ведмеді, Кошенята запрошують малечу ознайомитись з переглядом літератури «Вже стукає у двері Новий рік», дізнатися про історією Новорічних та Різдвяних свят, про те, як святкують Новий рік в Україні та  в різних країнах світу, пропонують прочитати віршики, казки, оповідання про зимові свята та  розваги.

У читальній залі дитячої книгозбірні для учнів 5- 9 класів створена книжкова виставка «Біла казка зими», що складається із трьох розділів: «А місяць Грудень сніжком посипає», «А місяць Січень морози кличе», «А місяць Лютий вітрами дує». Виставка знайомить читачів з прикметами зими, традиціями, звичаями та обрядами різдвяно – новорічного циклу, а також із легендами про зимові місяці та історію їх виникнення.

Колектив районної бібліотеки для дітей вітає своїх читачів з Новим роком та Різдвом Христовим! Бажає усім міцного здоров’я, радості, щастя, миру, добра, благополуччя та достатку.

Щастя вам в Новому році,
Сонця, радості й тепла.
Щоб у вас на кожнім кроці
Усмішка, як мак, цвіла.

Хай вам, любі, в новім році

Будуть скрізь удачі:

Щоб ви знали на уроці

І письмо,й задачі.

Щоб з добрими оцінками дружили,

Вчились працювати,

Щоб завжди за вас раділи
Ваші мами й тата.

Щоб росли ви й розумніли,

Веселились і раділи.

Щоб дзвенів завжди ваш сміх,

З Новим роком всіх-всіх-всіх!

Легендарний українець В’ячеслав Чорновіл

24 грудня В’ячеславу Максимовичу Чорноволу виповнилося б 75 років. З нагоди ювілейної дати в читальній залі Немирівської центральної районної бібліотеки відбулась година-реквієм «Легендарний українець В’ячеслав Чорновіл». 

Народився В. М. Чорновіл в селі Єрки Звенигородського (тепер Катеринопільського) району Черкаської області 24 грудня 1937 року. У 1960 році закінчив Київський державний університет, за фахом журналіст. Працював на радіо, телебаченні, у пресі, виступав, як літературний критик. У 1960-х роках розпочав активну діяльність в українському правозахисному русі, за що зазнав переслідувань і неодноразово був ув’язнений.

І на чолі Народного Руху України, і народним депутатом В’ячеслав Максимович працював по максимуму, чесно, самовіддано. Завжди не забував про перо, продовжував виступати і як високоталановитий публіцист. Вершиною визнання творчості В. Чорновола стало присудження йому Шевченківської премії. У фонді нашої бібліотеки є зібрання його творів. До останніх днів життя В’ячеслав Чорновіл відстоював незалежність своєї Батьківщини.

Чорновіл залишився для справжніх патріотів України вірним сином рідного народу, ім’я його славне є і довіку пребуде невід’ємною часткою історії боротьби за незалежність.

«Дай, Боже, нам любити Україну понад усе сьогодні – маючи, щоб не довелося потім гірко любити - втративши», - залишив він такий заповіт.

Я прожила весь свій вік, ідучи однією дорогою і не звертаючи в бік. У мене могли бути помилки, слабкості…, але в головному я ніколи не опоганила себе відступництвом.

Марко Вовчок

Народилася Марія Олександрівна Вілінська 22 грудня 1833 року в с. Катерининському Єлецького повіту на Орловщині.

Життя і творчість видатної письменниці, талановитої продовжувачки традицій Т.Г. Шевченка тісно пов’язана з м. Немировом, до якого вони з чоловіком О.В. Марковичем, приїхали у 1855 році.

Тут, на подільській землі, в Немирові, Марія Вілінська народилася, як письменниця, написавши свою першу збірку «Народні оповідання», стала класиком української літератури.

Книжкова виставка «Душа повінчана з Україною» присвячується 179-ій річниці з дня народження нашої славної землячки. На полицях розміщено книги, збірники творів, статті із періодичних видань, які розкривають зв’язки письменниці з Поділлям.

Запрошуємо всіх, хто цікавиться літературним життям рідного краю, творчістю письменниці Марко Вовчок завітати до бібліотеки.

Любіть свій рідний край – Вас полюбить Миколай

З усіх зимових свят найбільш «дитячим» в Україні вважається день  Святого Миколая. Зимової ночі перед 19–м грудня Святий Миколай опускався по срібній вервечці з неба на землю. Сивобородий, у довгій золотистій накидці, він заходив до кожної хати і розкладав дітям у черевичок, чи під подушку свої пречудові небесні гостинці.

 В народі до Святого Миколая ставилися з особливою повагою, оскільки вважалося, що він другий після Бога заступник на землі. Зимовий Миколай вважається покровителем дітей та студентів, усіх бідних і знедолених, опікується воїнами, водіями і подорожуючими. Але святим Миколай став не одразу…

У стародавніх легендах розповідається, що коли Святий Миколай був маленьким хлопчиком, він щиро молився і просив у Господа справедливості, миру, добра, прощення і милосердя. Ще змалку Святий Миколай приходив на допомогу бідним знедоленим людям у найскрутніші хвилини життя. Він завжди робив добро, не чекаючи на подяку і славу.

Коли ж прийшов кінець його земного життя, то за добрі діла Бог визначив йому вічне духовне життя. При цьому спитав, як Миколай бажає приходити на Землю до людей. Святий відповів, що хоче приходити у день свого народження (19 грудня), втілюючись у добрих чоловіків, з подарунками до дітей, які були щирими, чемними і з великим старанням опановували знання.

До дня Святого Миколая районна дитяча бібліотека підготувала для молодших школярів книжкову виставку «Забілів снігами гай – їде Святий  Миколай». Ознайомившись з виставкою, маленькі читачі самі прочитають та дізнаються про добрі справи, які творив Святий, про те, що своїми молитвами  Миколай зцілював недужих, сліпих і калік. Втихомирював море,  бурю, охороняв людей від напастей. Всім серцем любив він дітей і кожному подарував хоча б крапельку своєї любові. 

Нехай же Святий Миколай принесе радість, мир, щастя, благополуччя та злагоду в кожну українську родину. 

Андріївські вечорниці у книжковій світлиці

 Щороку 13 грудня в Україні вшановують пам'ять святого апостола Андрія Первозванного. Після смерті Христа апостол Андрій проповідував на українських землях, а потім у Греції. Тепер його вважають покровителем України, Росії та Шотландії.  Святого Андрія називають покровителем гідів, послів, учителів іноземної мови, тому що під час зішестя Святого Духа саме він та святий апостол Павло отримали дар говоріння різними мовами. В народі це свято називають Калитою.

Саме 13 грудня 2012 року в районній дитячій бібліотеці відбулось засідання історико-краєзнавчого гуртка «Кліо» на тему: «Андріївські вечорниці у книжковій світлиці».  Діти  дізналися про українські  народні звичаї  та традиції святкування свята Андрія в минулому.

Зустрічали гостей господині вечорниць ( учениці 7- В класу НВК № 2 Павленко О. та Віхренко Т.) Вони цікаво розповідали, як пекли Калиту на Україні, як очікували  цього свята дівчата, адже напередодні цього дня вони збиралися разом і ворожили: яка з них першою заміж вийде, яке ім’я матиме майбутній чоловік, якої він буде вдачі і, навіть, як виглядатиме.

 В ході свята дівчатка ворожили, вгадуючи свою долю. Брали дві ложки, стукали ложкою об ложку. Від звуку прокидалися собаки і гавкали. В якому кінці – звідти і  старостів чекати.

Цікавою була гра-ворожба, де під миску Денисенко С. клав різні предмети. Кожен предмет мав певне  символічне значення:      

     

                                                          

Стрічка – гарна дівка.                                                Квітка – щастячка вінець.                                          Монета – повен гаманець.                                         А каблучка – то кохання.                                            Хліб – від  людей вітання.

Але що це за свято без Калити? Смачну та запашну Калиту за старовинним рецептом спекла мама Сидоренка Сергія. 

 Кожен хлопчик побував в ролі Калитинського і Коцюбинського, кусаючи Калиту.  

  

 А на завершення свята всі учасники куштували Калиту, пригощалися варениками та різними солодощами. 

Служба в армії – справа честі захисників Вітчизни

Українська армія може по праву пишатися своєю історією, своїми традиціями. Ніколи наші війська не загарбували чужих територій, не зазіхали на чуже добро, чужі землі, ніколи не були агресорами. І сьогодні на варті Батьківщини стоять достойні лицарської слави наших старших поколінь воїни української армії.

Військова історія України багата прикладами самовідданого служіння батьківщині, дотримання військової честі й гідності, любові до свого народу.

Відразу після проголошення Акту про державну незалежність України Верховна Рада прийняла постанову, згідно з якою підпорядковувала собі всі військові формування, дислоковані на території республіки, створила Міністерства оборони України. Законодавчими документами, на підставі яких була створена вся юридично-правова база функціонування воєнної організації держави, стали Закони України «Про оборону  україни» та «Про збройні сили України», ухвалені Верховною Радою 6 грудня 1991 р. В цей день (6 грудня) кожного року відзначається як День Збройних сил України.

З цієї нагоди у читальній залі немирівської центральної районної бібліотеки зібрались на зустріч люди різних поколінь, ті, хто захищав свою землю під час великої Вітчизняної війни, ті, хто служив ще в лавах Радянської Армії, ті, хто сьогодні несуть свою бойову службу, і ті, кому ще доведеться виконувати свій громадянський військовий обов’язок у недалекому майбутньому – студенти Немирівського коледжу будівництва і архітектури.

Армія вчора, сьогодні і завтра… Про це розповів присутнім військовий комісар Немирівського району підполковник Лівкутник Юрій Володимирович. Привітав всіх присутніх зі святом, згадав історію Збройних сил україни, а на заключення свого виступу додав: «незважаючи на досить невелику офіційну історію українського війська, справжній вік Української армії сягає кількох століть, а її бойові традиції формувалися у важких кривавих війнах і конфліктах від Київської Русі до великої Вітчизняної війни. І сьогодні солдати офіцери Збройних Сил України гідно продовжують традиції своїх дідів і батьків.

Сила та міць української держави – у єдності армії та народу, тому прийміть найщиріші вітання до свята, а ми й надалі своєю важливою справою будемо нагадувати всьому світові про те, що Україна в надійних руках.»

Чоловіки у всі часи були захисниками сім’ї, роду, рідної землі. Юнаки, досягши повноліття йдуть служити в армію – стояти на захисті кордонів Вітчизни. Служба в армії по праву вважається в України справою честі, школою життя, почесним обов’язком.

Пригадую слова видатного педагога В. Сухомлинського: «У світі є батьки і діти. Твої тато і мама – діти твоїх дідуся і бабусі. Рід людський складається із поколінь – це велика мудрість нашого буття. Повага, вшанування старших поколінь – закон нашого життя. Воля і слово старших – закон для всіх нас».

Серед присутніх були шановні ветерани Великої Вітчизняної війни: Біліченко Іван Костянтинович, Гнасько Олексій Тимофійович, Мороз Леонід Васильович. Їх спогади – це і є та велика і велична правда історії, джерело патріотичного виховання молоді, активної життєвої позиції, наочне свідчення єдності всіх поколінь захисників Вітчизни. Спасибі вам, що прийшли на зустріч, що  життя ваше є зразком для онуків, та їхніх ровесників.

Поспілкуватися з молоддю завітали: голова організації ветеранів Великої Вітчизняної війни, учасник бойових дій Терез Анатолій Явтухович та голова районної спілки ветеранів війни в Афганістані Ліщишин Іван Михайлович. Побажали майбутнім воїнам хорошої спортивної підготовки, наполегливого навчання, розуміння того, що сила української армії криється в усвідомленні того, що військовослужбовці захищають власну українську державу.

Бібліотечні працівники щиро вдячні Ліщишину І.М. за подаровану книгу пам’яті про загиблих в Афганістані воїнів-інтернаціоналістів Вінницької області «Чорний тюльпан» Анатолія Гончара.

Служити Батьківщині, її захисту – справа почесна і нелегка. Підполковник запасу бондарчук Олег Миколайович розпочав службу в армії україни з перших днів її створення. Вісім років був військовим комісаром немирівського району. У своєму виступі ознайомив студентів коледжу з основними вимогами військової служби. Армія – чудова школа мужності, загартування, можливість стати гідними захисниками Вітчизни, надійною опорою в житті своїм рідним. Запросив молодь завітати до військкомату, щоб більш детальніше дізнатись про службу в Збройних силах України.

Було показано відеоматеріали підготовлені Міністерством оборони України, що розповіли про нові напрямки роботи в армії спрямовані на молодь.

Вже історично склалося так, що громадськість України сприймає Збройні сили, як невід’ємну складову суспільства, яке завжди з повагою ставиться до своїх захисників.

Ми живемо з вірою, що україни стане твердо на ноги в ім’я щастя людей. А для цього кожний з нас мусить жити і діяти за принципом: «У нас єдина мета – України свята, нездоланна ніким і ніколи»

                                                                                              Завідуюча відділом 

обслуговування

Немирівської ЦРБ

Слюсарчук С.В.

Ми Вам довірим Батьківщину

Щороку 6 грудня в Україні відзначається День Збройних Сил України. Формування української армії, яка повинна була стати осно­вою і гарантом нашої державності, розпочалося майже відразу після проголошення незалежності України.

24 серпня 1991 року було ухвалене рішення про утворення Міністерства оборони краї­ни, а на початку грудня того ж року Верховна Рада прийняла за­кони «Про оборону України» і «Про Збройні сили України». День народження української армії припадає на 6 грудня.

Будівництво нової армії здійснювалося на базі військових угру­повань, які були успадковані Україною після розпаду Радянського Союзу. До їхнього складу входило декілька армій: одна ракетна, три загальних, дві танкові, чотири повітряних, армія протиповіт­ряної оборони, один армійський корпус та Чорноморський флот. Загальна кількість військових становила 780 тис. людей, а техніч­ний арсенал налічував 6,5 тис. танків, близько 7 тис. броньованих машин, до 1,5 тис. бойових літаків, понад 350 кораблів та суден військового забезпечення, 1272 стратегічних ядерних боєголовки міжконтинентальних балістичних ракет та майже 2,5 тис. одиниць тактичної ядерної зброї. Така спадщина не відповідала сучасним потребам та політичному курсу держави і вимагала термінового ґрунтовного реформування.

Протягом багатьох років тривала значна робота щодо створення правової основи будівництва Збройних сил України, зміни військових структур, ви­значення військово-технічної політики, вдосконалення матеріального забезпечення армії і системи підготовки військових кадрів. Майже півсотні документів, прийнятих українським парламентом, визначили всі найважливіші питання армійського життя – від воєнної доктрини держави до національних військових прапорів і тексту присяги.

З історії України відомо, що перша офіційна згадка в історичних джерелах про участь українців у морських боях припадає на кінець XVст. В ній ідеться про те, що у квітні 1492 року запорозькі козаки на човнах-чайках атакували турецьку військову галеру під Тягинею і визволили співвітчизників, захоплених у полон.

До Дня Збройних Сил України в районній дитячій бібліотеці підготовлено перегляд літератури: «Ми Вам довірим Батьківщину» для учнів 5-9 класів. В ньому представлені книги, посібники,  довідково-енциклопедичні видання, журнальні статті, зміст яких розповідає про історію створення українських Збройних Сил, про життя  української армії сьогодні.

Загадки історії

Чи замислювалися ми, скільки таємниць і загадок існує поруч із нами в повсякденному житті? Звичайно, в певно­му віці найпекучіше питання формулюється таким чином: «Чому вітер віє?» Але що дорослішою стає людина, яка пізнає світ, то складнішими стають питання, відповіді на які вона шукає.

Найдивніше, що велику кількість таємниць зберігає історія - наука, яка повинна сягати до джерел наших знань про минуле народів, які населяють Землю, про минуле нашої країни. Здавалося б, уже стільки всього написано в числен­них книжках з історії, стільки вчених-істориків працюють в архівах та музеях, щоб відшукати те, що потім потрапить до їхніх книжок. Та ба! Цих таємниць залишається сила-силенна, і що більше ми намагаємося їх розкрити, то більше усві­домлюємо, що одна загадка породжує другу, друга - третю і пік до безкінечності.

Звідки ж беруться історичні таємниці та загадки? Дуже часто для досліджування того чи іншого явища або якоїсь події просто бракує джерел,  вони могли не зберегтися че­рез давнину, а могли бути й навмисне замулені .

Часто люди навмисне чи випадково перекручували справжні події чи долі певних історичних осіб до невпізнання - таким чином ство­рювалися міфи, які протягом століть існували не лише у свідомості тисяч людей, але й кочували з однієї книги до ін­шої, потрапляли в підручники і отримували статус абсолют­ної істини.

Єдине безперечно - будь-яке спотворення реальності при­зводить до недостатнього розуміння історії, яка набагато яск­равіша й цікавіша за будь-яку вигадку. Але найголовніше, на наш погляд, мати сумніви і ставити запитання

6  грудня в  районній  бібліотеці для дітей з учнями 7-В класу НВК №2  була проведена бесіда – знайомство з новинками літератури на історичну тематику: «Загадки історії». Бібліограф РДБ Петрова Л.О. познайомила дітей з книгами, ілюстрованими довідковими виданнями з історії України та всесвітньої історії, які наповнюють полиці дитячої книгозбірні.

 Юні читачі отримали нагоду не лише послухати розповідь Лариси Олександрівни, а і переглянути книги, поспілкуватися у читальній залі бібліотеки і взяти улюблені книги додому.

Григорій Сковорода – перлина у вінку української духовності.

           Григорій Савич Сковорода – український просвітитель, гуманіст, філософ, поет, музикант, педагог, якому 3 грудня минуло 290 років від дня народження.

З нагоди ювілейної дати в читальній залі Немирівської центральної районної бібліотеки підготовлено виставку-портрет «Перлина у вінку української духовності» та проведено екскурс по сторінках життєвого шляху Григорія Сковороди, обговорили статтю М. Тимошика «Долучитися серцем до титана духу» розміщену у газеті «Культура і життя» за 23 листопада     2012 р.

З якої дізналися про вихід у світ нового видання про Григорія Сковороду «Садівник щастя: Сковорода як дзеркало України», яку створив відомий в україні публіцист, багатолітній редактор «Робітничої газети» та «Радянської України», лауреат Шевченківської премії Володимир Стадниченко.

Народився Сковорода у с. Чорнухи Лубенського полку на Полтавщині, в сім’ї малоземельного козака.

Закінчив чотирирічну дяківську школу й у 16 років вступив до Києво-Могилянської Академії, навчався з перервами з 1734 до 1753 р.

Потім було служіння співаком у придворній капелі цариці Єлизавети, подорожі в Австро-Угорщину і південною Україною.

У 1750 р. прийшов до Переяслав-Хмельницького зі своїм незмінним скарбом-рукописною Біблією та сопілкою-викладати в місцевому колегіумі новий курс поетики.

Почав незвично для цього закладу: не мертво заримованою латиною, не за­костенілими правилами, а мовою і рит­мікою задушевної української народної пісні. Й відразу здобув авторитет і шану серед тамтешніх молодих умів. Про­те своїм розумом, шляхетністю і влас­ною гідністю не прийшовся до владного двору. Саме через заздрість, злости­вість, мстивість «переяславські миші» незабаром фактично викинули тала­новитого й самодостатнього Григорія Сковороду із семінарії.

Із тією ж Біблією й сопілкою він назавжди покинув Переяслав і, відмо­вившись від матеріальних благ, вирішив розносити українськими містами й села­ми набуті в світах знання, будити народ, просвітлювати Україну. До останніх своїх днів він чесно тлумачив простим людям омріяні кожним ідеали життєвого благо­честя і християнської моралі.

Помер Сковорода 9 листопада 1794 р в маєтку знайомого поміщика в с. Пан-Іванівці на Харківщині (нині с. Сковородинівка Золочівського району). Неприйнятність і засудження тогочасної дійсності він виразив словами, які заповідав викарбувати на могилі: «Світ ловив мене, але не спіймав»

Батько української байки

Вербовий шлях,кленовий посох,

Перепочинок де-не-де,

Мудрець, замріяний філософ,

До дальніх правнуків іде.

                                                          П. Дорошенко

На межі двох  періодів  історії українського письменства – давнього й нового – височить постать Григорія Савича Сковороди. Те, що лишив він  нам у спадок, - це цілюще, життєдайне джерело, з якого черпатимуть наснагу ще десятки нових поколінь.

Від покоління  до покоління, із уст в уста, із книжки в книжку передаються оповіді про Григорія Сковороду. В ньому завжди вражала і вражає подиву гідна цільність натури і принциповість. Григорій Савич до самої смерті жив мандрівним життям, дав рідкісний приклад гармонії  слова і діла, науки та життя. Він навчав, як жив, а жив, як навчав.

Художня проза письменника – це збірки «Байки харківські» та «Сад божественних пісень». Байки як жанр часто зустрічалися в давній українській літературі і фольклорі. За Сковородою, байка має сприяти у пошуках і розкритті вічної істини, його байки були спрямовані на відкриття суспільних болячок, підносили дух громадської гідності, культ розуму, картали світ зловживань, обдурювання, кар’єризму, вельможного самодурства, чинопочитання, наживи, самохвальства, тупоумства. «Сад божественних пісень» створювався протягом 1757 – 1785 років. Збірка є своєрідним ліричним щоденником, в якому відбилися життєві  події, роздуми, ліричний настрій їх автора.

До 290 -  річчя з дня народження видатного українського просвітителя-гуманіста, філософа, поета, педагога Григорія Савича Сковороди у районній дитячій бібліотеці для учнів 5-9 класів підготовлено ілюстровану виставку «Батько української байки».

Виставка складається з трьох розділів. У першому розділі « Світ ловив мене, та не впіймав» читачі зможуть переглянути посібники та довідники і  познайомитись з життєвим та творчим шляхом письменника.

Другий розділ виставки « Мудрості вселюдської скарбниці відкривав» знайомить  з  творами Григорія Сковороди, які є в дитячій книгозбірні, зокрема збірками «Сад божественних пісень», «Байки харківські», «Розмова про істинне щастя» та іншими.

У третьому розділі  «Символ української духовності» зібрані матеріали про значення творчості Григорія Савича в українській літературі та дані про  вшанування  пам’яті великого сина українського народу.

Своєю творчістю Сковорода підсумував найвищі досягнення давнього українського письменства. В його творчій постаті виразно виявилися  риси новочасного письменника зі своїми власними поглядами на життя.

За словами Івана Франка, він є найвидатнішим за своєю індивідуальністю поетом  у староруській і давній  українській літературі на величезному просторі – від автора «Слово о полку Ігоревім» до Котляревського і Шевченка.

Страшний супутник людства

У 1988 році Всесвітня орга­нізація охорони здоров'я оголосила 1 груд­ня Всесвітнім днем боротьби зі СНІДом. Це пов'язано з тим, що синдром набутого імуно­дефіциту (СНІД) набув масштабів пандемії. Нині 42 мільйони осіб живуть, будучи інфі­кованими ВІЛ/СНІДом. Найбільше від поширен­ня цього найнебезпечнішого захворювання страждає молодь. 70% інфікованих - молодь віком від 15 до 29 років.

Всесвітній день боротьби зі СНІДом уперше відзначався 1 грудня 1988 року після того, як на зустрічі міністрів охо­рони здоров'я усіх країн прозвучав заклик до терпимості і розширення обміну інформацією по ВІЛ/СНІДу. Особливо боляче стає на душі, коли бачиш, як зовсім малі діти повинні роз­плачуватися власним здоров'ям за помилки своїх безвідповідальних батьків. Сьогодні в Україні нараховується більше 6000 ВІЛ-інфікованих дітей.

ВІЛ - це вірус імунодефіциту людини, відкритий через два роки після виявлення перших хворих. ВІЛ відкрили в 1983 році Барра-Синусіта та Люк Монтаньє. З моменту проникнення вірусу в клітину по­чинається період ВІЛ-інфекції, який може тривати 7-10 і більше років, а з моменту ак­тивації вірусу починається хвороба - СНІД (1-3 роки).                                               

Вірус імунодефіциту уражує клітини  імунної системи, у першу чергу Т-лімфоцити, В-лімфоцити, макрофаги, де­які клітини ЦНС.

За останні роки кількість хво­рих зросла порівняно з 2000 роком більш ніж у 4 рази, смертність - у 3,8 разів. Тривалість життя ВІЛ-інфікованої особи, яка не ліку­ється, в Україні складає 5-8 років, хворих на СНІД - 1-2 роки. Щоденно в Україні реє­струється 39 нових випадків ВІЛ-позитивних осіб і 8 помирає від Сніду.

У районній бібліотеці для дітей до уваги учнів 5-9 класів запропоновано перегляд –пораду:" Страшний супутник людства", де зібрані брошури, посібники, статті з періодичних видань про синдром набутого імунодефіциту. Користувачі зможуть дізнатися про ознаки хвороби, діагностику, шляхи проникнення, передачі вірусу.

ВІЛ – одна з найважливіших соціальних та медичних проблем людства, тому про неї треба знати всім та спільними зусиллями вирішувати її. Зупинимо СНІД разом!

Калиновий гай скорботи

Не одну трагедію пережив український працьовитий народ, не раз наші люди ставали заручниками безвідповідальних політиків, діяльність яких приносила горе і страждання населенню. Таким великим горем і стражданням були позначені роки голоду 1932- 1933, які забрали життя до 5 мільйонів українців. Голодомор був штучним і в першу чергу спрямованим проти селянства та споконвічного українського етносу.

Голодомор 1932 - 1933 рр. -  це національна трагедія українського народу. Варто сказати, що на Вінниччині від голоду померло більше, ніж під час гітлерівської окупації.

24 листопада 2012 року  в Україні відзначається День пам’яті жертв голодомору і політичних репресій. В цьому році минає 80 років з початку голодомору в Україні та у Вінницькій області. До цієї сумної дати в районній  бібліотеці  для дітей з учнями 7-8  класів проведено бесіду: "Дзвони пам’яті та правди про голодомор". Бібліотекарі підготували перегляд книг про роки голодомору в Україні та  на Вінниччині: "Ми в цій землі житами проросли, щоб голоду не знали люди вічно" для учнів 6-9 класів.

Серед книг слід виділити роботи Р. Конквеста "Жнива скорботи". – К., 1993,  І.Г. Шульги "Голод на Поділлі". – В., 1993,  "Великий голод в Україні 1932-1933 років" у IV томах. – К., 2008, "Голод та голодомор на Поділлі 1920-1940 рр. Збірник документів та матеріалів". – В., 2007, "Голодомор. Геноцид українського народу 1932-1933 рр". – К., 2008, В. Марочка "Голодомор 1932-1933 років". – К., 2007 та інші.

 В короткій бесіді діти познайомилися з сторінками трагічного минулого нашої Батьківщини, мали змогу переглянути літературу з даної тематики, ще раз уявити ті "чорні" дні, замислитися над жахливою трагедією Голодомору.

На абонементі ЦРБ розгорнуто виставку реквієм "Голодомор 33 мовою книг і документів".

Література на виставці представлена за такими розділами:

- "Люди гинуть. Лютує голод в Україні";

- "Пекельні цифри і слова

 У серце б’ють неначе молот";

- "А іноді така печаль оступить, аж заплачу… (Т.Шевченко)";

- "Спогади страдників голодомору"

 Висновок однозначний: засудження Голодомору 1932-1933 рр. як  ганебного явища та надія на те, що він ніколи не повториться в нашій історії.

Захистити і допомогти

25 листопада Генеральною асамблеєю ООН проголошено Міжнародним днем боротьби за ліквідацію насильства над жінками. В читальному залі Центральної районної бібліотеки до уваги користувачів представлено перегляд літератури, який присвячено цьому дню.

Сьогодні насильство над жінками та дівчатами є, напевно, найпоширенішим порушенням прав людини. Щороку його жертвами стають мільйони осіб. Воно долає вікові, соціально-економічні, освітні чи географічні межі, зачіпаючи суспільства усіх країн та регіонів світу.

За даними ООН, кожна п’ята жінка в світі щонайменше раз у житті стає жертвою згвалтування або спроби такої наруги. Жінки і дівчата є об’єктами незаконної торгівлі, вони найбільше страждають від страхіть війни. У Австралії, Канаді, Ізраїлі, Південній Африці і Сполучених Штатах від 40 до 70 відсотків вбивств жінок здійснюються їх інтимними партнерами.

За останніми міжнародними дослідженнями з насиллям стикалися жінки майже в половині українських сімей.

Насилля щодо жінок вкрай поширене, воно властиве всім країнам і торкається жінок незалежно від раси, достатку, походження. Жінки стикаються з насиллям в правовій сфері та в повсякденному житті.

Насилля над жінками завдає їм невимовних страждань та горя сім'ям. Воно не дозволяє жінкам використовувати всі свої потенційні можливості, обмежує економічне зростання і підриває розвиток всього суспільства.

Потрібно змінити ставлення суспільства до проблеми насильства над жінками, дискримінації й ущемлення їх прав. Жінка має знати свої права, усвідомлювати їх порушення, вміти захищати свої права, а суспільство повинно нетерпимо ставитися до всіх проявів порушення прав та свобод жінки.

У сонячній країні Миколи Носова

Ось вже не одне дитяче покоління дружить з героями талановитих книжок Миколи Мико­лайовича Носова. Осяяні сонячним гумором та запальними хлоп'ячими фантазіями, ці книжки захоплюють сучасних дітей, як колись і їхніх батьків, радісною, невтомною вигадкою.

 До Дня народження видатного дитячого письменника у районній дитячій бібліотеці підготовлено перегляд літератури для молодших школярів, учнів 1- 4 класів. Тут зібрані книги автора для дітей та про дітей, які наповнюють полиці дитячої книгозбірні.

Микола Носов народився 23 листопада 1908 року в Києві. З раннього дитинства визначилися творчі на­хили майбутнього письменника. Як і багато знаменитих письменників, він спо­чатку вигадував казки та оповідання просто так - для свого маленького сина. А згодом одне своє оповідання, яке називалося «Витівники», відніс до журналу «Мурзилка». Оповідання надруку­вали. Було це в 1938 році. За цим оповіданням з'явилися інші: «Тук-тук-тук», «Живий капе­люх», «Огірки», «Фантазери» тощо. Вони друку­валися в дитячих журналах та газетах. Голо­вними героями його оповідань стали симпатичні хлопчики, які у всіх пригодах та пустощах ви­ступали завзятими фантазерами і великими плутаниками.

Це прості діти - часом неспритні, часом боягузливі, але завжди безпосередні. Для створення своїх образів письменник не корис­тувався розгорнутим описом, йому достатньо виразного діалогу чи комічного випадку, щоб точно змалювати характер того чи іншого пер­сонажа. Сюжети Носова гострі, динамічні, напо­внені потішними, кумедними ситуаціями. Крім веселих оповідань, Носов написав декіль­ка повістей про шкільне життя: «Весела сімейка» (1949 р.), «Щоденник Миколки Синицина» (1950 р.), «Вітя Малєєв у школі і вдома» (1952 р.). За остан­ню повість у 1952 році автор отримав Державну премію.

Пізніше до відомих вже героїв приєд­нався ще один, на цей раз - казковий. Ним став Незнайко, пригодам якого автор присвятив серію повістей-казок. Перша казка побачила світ у київ­ському журналі «Барвінок» не тільки в оригіналі, а й в українському перекладі.

Саме Незнайко та його весела компанія друзів-коротульок принесла автору велику славу. У гумористичній, емоційній формі в трилогії дітям подається широкий пізна­вальний матеріал з різних галузей науки, техніки і мистецтва, вирішуються морально-етичні питан­ня. За жартівливими пригодами ненав'язливе під­креслюється несумісність хвалькуватості, чван­ливості, задавакуватості зі справжніми, щирими, добрими відносинами між людьми.

Творчість М. Носова має велике значення в літературі. Дуже важливими особливостями його гумористичного таланту була здатність від­кликатися на актуальні проблеми виховання та вміння в захоплюючій, цікавій формі вирі­шувати важливі моральні проблеми особистос­ті. Його книги перекладені майже сотнею мов світу. За його творами в театрах ставили п'єси, знімали мультиплікаційні та художні фільми. Найвідоміші з них - «Пригоди Толі Клюквіна» (1964 р.) і «Фантазери» (1965 р.). А у наші дні Незнайко навіть став героєм комп'ютерної гри.