Цього року виповнюється 320 років з дня народження Олекси Довбуша — видатного ватажка народно-визвольного руху на західноукраїнських землях в 30- 40 роках XVIII ст.
Народні маси Галичини, загарбаної польською шляхтою ще в XIV ст., вели гостру й запеклу боротьбу проти феодальної експлуатації і національного гноблення. Повстанців, які виступали тут, називалися опришками. Рух карпатських опришків почався в XVI ст. У Карпатські гори й ліси йшло багато селян, сільських ремісників, наймитів, пастухів. Вони формували загони і потім розправлялися зі своїми ворогами — шляхтичами, орендарями, чиновниками.
Найбільшого розвитку рух опришків досяг у 30-40 роках XVІІI ст. Він охопив усе Прикарпаття, Закарпаття, Буковину. Одним із найвідоміших ватажків руху опришків у ті часи став син наймита, бідняка-коморника з Печеніжина – Олекса Довбуш.
У 1738–39 рр. разом із братом Іваном і невеликою ватагою "побратимів-легінів" здійснював напади на панів, орендарів і лихварів (при цьому в одних випадках розправлявся з ними фізично, в інших – палив садиби, відбирав майно, коштовності й гроші) у селах Чорні Ослави, Добротів, Печеніжин, Вербіжі, Лючки, Уторопи, Текуче. Значну частину здобичі роздавав бідним. З весни 1739 через сварку з братом діяв окремо.
Після смерті найбільш відомого ватажка селян-опришків їх рух продовжувався в багатьох регіонах України ще понад століття і був остаточно придушений австрійським урядом за допомогою частин регулярної армії та каральних загонів — «смоляків», «пушкарів», «гірських стрільців».
Багато переказів, оповідань, легенд і пісень складено в народі про Олексу Довбуша. Ім’ям О. Довбуша названо печери та скелі в Карпатах. Його образ художньо відтворили письменник В. Гжицький (роман «Опришки»), І. Єрофеїв (повість «Олекса Довбуш»), І. Шульга (історична повість «Брате мій»), Р. Федорів (повість у легендах «Жбан вина»), поет Л. Первомайський (драматична поема «Олекса Довбуш»), художники Ю. Кротохвиля-Відимська, С. Захарієсевич, М. Ткаченко, композитор А. Кос-Анатольський та багато інших.
