Перші кроки до бібліотеки

31 січня 2013 року до районної бібліотеки для дітей вперше завітали учні 1-В класу НВК № 1 (класовод Бондарчук Н.В.)

Завідуюча  дитячою бібліотекою Семененко Г.П. познайомила малят з казковою кімнатою, де живуть книги і їхні герої.

Галина Петрівна цікаво розповіла про те, що кожна книга – результат праці великого колективу людей, дорогоцінний скарб нашого народу, держави. Як і все державне майно, книги треба берегти.

В читальній залі бібліотеки діти зустрілися з Королевою Книг (бібліотекарем Семенько Л.А.) та Попелюшкою (ученицею 3- В класу НВК № 2 Штомпель Т.,).

 Для того, щоб стати читачами дитячої бібліотеки, потрібно було назвати пароль: розповісти вірш, прислів’я чи приказку. 

Першокласники залюбки розповідали віршики про зиму, про мову, про школу, про рідну Україну, разом з Попелюшкою згадували правила поводження з книгою, відгадували  загадки.

На закінчення зустрічі Королева Книг вручила всім дітям посвідчення «Читач дитячої бібліотеки».

Хто вбитий був під Крутами,

Воскресне і не вмре!

                               Д. Павличко.

29 січня всі українці відзначають як День пам’яті героїв, які полягли під Крутами за волю України. Це одне з великих національних свят. Особливо шанує цей день українська молодь.

29 січня 1918 року 300 юнаків, студентів та курсантів офіцерської школи віддали своє життя під станцією Крути, захищаючи столицю своєї країни від ворожої навали з Півночі. Кількасот  юнаків спинили орду лише на один день. Російські війська взяли Київ. Однак той бій під Крутами у неписаній історії здобув пе­чать героїчного. Адже йшлося не про виживання, а про захист невмирущих цінностей.

Вшанування тлін­них останків героїв Крут дуже довго було «під прицілом». Років дванадцять тому не могло бути й мови про відкритий догляд за мо­гилами українських воїнів і видат­них політичних діячів.

Тільки в 1991 році у Крутах з'явився перший пам'ятний знак - березовий хрест на символічній могилі. З того часу щороку 29 січ­ня сюди приїжджала «знаюча молодь».

25серпня 2006 року поблизу залізничної станції Крути було відкрито пам'ятник студен­там і гімназистам, які загинули тут у січні 1918 року, обороняючи Київ від радянсько-російських військ. 

До Дня пам’яті героїв Крут в районній бібліотеці для учнів 5-9 класів підготовлено перегляд літератури: «Хто вбитий був під Крутами. Воскресне і не вмре!» До уваги читачів пропонуються книги, статті з журналів, що розповідають про подію, яка відбулася 28 січня 1918 року біля станції Крути. Це, зокрема, книги: «Героїка трагедії Крут», «Крути. Січень 1918 року: документи, матеріали, дослідження, кіносценарії», праця В. Зарицького «Крутянська подія» та інші. З учнями 6-7 класів біля перегляду було проведено бесіду про цю сторінку в історії України.

Не забуваймо про Крути! Новий український дух, нова українська ідея, нова сила, нова віра. Подвиг юнаків під Крутами показав справжню українську еліту, її новий принцип – беззастережна незалежність, націоналізм і патріотизм. Герої не вмирають, вони залишають нам свою справу, свої ідеї. 

Зірка Василя Стуса

Василь Семенович Стус – поет, літературознавець, перекладач, філософ, інтелектуал, правозахисник, політв’язень – прожив коротке, але яскраве життя.

Народився 1938 року на Вінниччині с. Рахнівка Гайсинького району. Дитинство і юність минули на Донбасі.

В цьому році Василю Стусу виповнилося б 75 років. Але життєвий шлях поета обірвався 1985 р., в ніч з 3-го на 4-те вересня, в карцері Пермського виправно-трудового табору, особливого режиму.

…Він поклав своє життя за Україну, за честь і гідність кожної окремої людини. Він вірив, що прийде час, коли народ стане справжнім господарем у своїй країні, що по-справжньому розквітнуть українська мова і культура, що кожний відчує себе громадянином з усіма належними йому правами і обов’язками.

Стус і сьогодні живе своїми безсмертними творами, своєю безсмерною стійкістю, своєю беззавітною вірою в нові часи, які зараз наступили на Україні.

У 1991 році Василеві Стусу було посмерно присуджено Державну премію УРСР ім. Т.Г. Шевченка.

Українські митці різних поколінь присвятили йому свої поезії. Так у Немирівській центральній районній бібліотеці пройшла година поезії:

"Читаймо вірші Стуса Василя,

Ми їх, як слід, іще не прочитали" – на якій звучала поезія Стуса і вірші поетів Вінниччини, присвячені Василю Стусу.

Діє книжкова виставка "Дозволь мені, мій вечоровий світе упасти зерням в рідній стороні".

Підготовлено перегляд документальних матеріалів "Пресвітлої дороги свічка чорна – хроніка протистояння"

Василь Стус – це гордість і слава нашого народу. На прикладі його життя будуть виховуватись прийдешні покоління.

Нині свято нашого народу

До найсвітліших дат у новітній історії України на­лежить 22 січня 1918 року. У той день Українська Центральна Рада на Софійській площі в Києві проголосила Четвертим Універсалом са­мостійність України. Тоді ж Українська Центральна Рада ухвалила закони про 8-годинний робочий день, зе­мельну реформу, про грошову систему, державний герб УНР - Тризуб, грома­дянство УНР та було схвалено Конституцію Української Народної Рес­публіки. Україна відразу почала переговори з Англією, Францією і у  Бересті підписала договір з провід­ними державами світу та відкрила свої посольства.

Українська Центральна Рада підняла народ на боротьбу за відроджен­ня своєї державності, за свободу та неза­лежність від більшовицької Росії. А через рік на цій же площі було проголошено Злуку всіх українських земель (західних і схід­них) в одну Українську державу.

Кожного року відзначаємо День злуки всіх українських земель в єдиній собор­ній державі. На землях, що простяглися від річки Збруч далеко на схід аж поза Суми, Харків   і  Луганськ,  існувала тоді Ук­раїнська  На­родна Республіка. На заході ж була утворена Західно Українська Народна Республіка, що об'єднувала Галичину, Закарпаття і Буковину. Але український народ прагнув жити в одній спільній дер­жаві. І це здійснилося.

Для проголошення Акту Злуки до сто­лиці України Києва прибули представни­ки усіх українських земель. Пер­ший Президент України Михайло Гру­шевський в урочистій обстановці зачитав Акт про Злуку двох держав в єдину Укра­їнську державу.

Тисячі-тисяч людей і україн­ських вояків зібралися тоді на Софій­ській площі. Зі сльозами радості на очах та окликами "Слава" вони вітали цю історичну подію. А могутній передзвін сотень київських церков розніс цю вість народові України і цілому світові.

До цієї події в районній бібліотеці для дітей підготовлено перегляд літератури для учнів 5- 9 класів на тему: «Нині свято нашого народу. 22 січня – День Соборності України». До уваги юних читачів пропонуються книги, матеріали з періодичних видань, які розповідають про історію свята, про  важливі події української історії XX століття.

           

Уперше День Соборності України був відсвяткованй неофіційно. Тоді 22 січня 1990 року, ще у складі Радянського Союзу, тисячі людей, узявшись за руки, утворили живий ланцюг від Києва до Львова.

Соборність була надзвичайно важливою, певною мірою символічною, оскільки об’єднання українських земель було давньою заповітною мрією нашого народу.  На думку дослідників-істориків, наша сучасна Україна успадкувала демократичні традиції та державну символіку об’єднаної Української Народної Республіки.

Нам сестричка нині розказала,

Що давно колись (я добре знаю!)

У зимовий ранок засіяло

Сонце волі у нашому краю!

Вийшли люди перед храм Софії,

Де колись лунала княжа слава,

Хтось сказав: «Сповнились наші мрії!

Україна вільна вже держава!»

Хтось казав - і всі почули люди,

З Києва - аж ген поза Карпати!

Україна є, була і буде!

Вже її нікому не зламати!

                                  Леся Храплива.

У Різдвяні свята

Одним і світлих улюблених свят є Різдво. Люди заздалегідь готувалися до нього. Молодь розучувала колядки, щедрівки, вертепні дійства. У кожній родині бажаними гостями були колядники, щедрівники.

У перший день свят ходять з колядою діти і дорослі парубки – з дзвіночком, "звіздою", вертепом. А ввечері йдуть з колядою і дівчата.

За тиждень після Коляди, напередодні Нового Року – Щедрий вечір. На Новий рік ходять щедрівники, відбуваються веселі дійства "Водіння кози" та  "Водіння Маланки", різноманітні ворожіння, тощо. Заключним акордом Різдвяних свят є Водохреща.

13 січня 2013 року Немирівська центральна районна бібліотека прийняла участь у обласному фестивалі народної творчості "Різдвяне диво".

Разом з художником районного будинку культури Шильніковою Л.М. працівники бібліотеки оформляли виставку експозицію з вертепом та виробами народних умільців за новорічно-різдвяним змістом, різдвяні композиції з власноруч виготовленими прикрасами.

Для участі у виставці свої вироби надали Демиденко О.Я., Марусич Т.В., Рощина Н.М., Слюсарчук І.О., свіргун О., Оцупок Т.Ю.

І Різдвяні свята

Поспішаймо брат до брата,

Позабудьмо, що нас ділить,

Що відводить нас від цілі,

І колядуймо.

З Різдвом Христовим!

З Новим роком!

Нехай щастить вам із кожним кроком!

Хай у вашій хаті радість вікує,

Христос Рожденний мир вам дарує!

"Себе ви обезсмертили навіки"

Війна… У цьому слові – біль і розпач матерів, стогін поранених, плач сиріт.

Напад фашистських загарбників не обійшов стороною й наше місто. Та жителі Немирова не підкорилися ворогові. Відважно і мужньо боролися вони проти загарбників. у вересні 1941 року тут була створена підпільна організація, члени якої встановили зв’язок з підпільниками Вінниці, добували зброю, готували людей до відкритої боротьби з ворогом.

Але знайшовся провокатор, який видав фашистам немирівських підпільників. Заарештованих відправили у фашистську катівню, що знаходилась в м. Вінниці.

13 січня 1943 року гетапівці зігнали жителів немирова на площу в центрі міста, де була споруджена шибениця. У цей день Олександр Євдокименко, леонід ведибіда, Алла Брилінг та Михайло Улановський були страчені.

Минуло 70 років з того страшного дня, але герої не вмирають, вони живуть і будуть жити вічно. Жителі немирівського району свято шанують світлу пам’ять про своїх героїв, про їх стійкість і мужність у боротьбі з ворогом.

В Немирівській ЦРБ пройшов урок історичної пам’яті "Тут в грізнім сорок третім полягли ровесники мої, відважні партизани", та організовано перегляд літератури "Себе ви обезсмертили навіки".

Вони воювали за Батьківщину

13 січня 2013 року минає 70 років з часу страти Немирівського підпілля. Але чи можна забути ті події, імена тих людей, які віддали своє життя за визволення нашого міста від  фашистських  загарбників? Пам'ять людська назавжди збереже їхні імена.

22 липня 1941 року фашисти захопили Немирів. У вересні 1941 року в селищі було створено підпільну патріотичну організацію, яку очолив Буко (Новіков) Анатолій Антонович. Будинок М.М. Улановського став конспіративною квартирою, активним учасником групи стала бухгалтер будинку відпочинку А.О.Брилінг. Патріоти встановили зв'язок з Вінницьким підпільним партійним центром, розгорнули активну боротьбу проти ворога.

Але провокатор видав ворогам керівників і учасників Немирівського підпілля. 10 жовтня 1942 року частину патріотів було заарештовано, а 13 січня 1943 року в присутності сотень немирівчан німці стратили підпільників.

До 70-х роковин страти немирівських підпільників у районній бібліотеці для дітей підготовлено перегляд літератури на тему: «Вони захищали Батьківщину» для учнів 6-9 класів. До уваги читачів пропонуються книги на воєнну тематику, праці наших земляків, які розповідають про підпільників та партизан Немирівщини.

Минуло багато років з часів страшних воєнних лихоліть, та людська пам'ять свято береже імена тих, хто віддав життя за свободу та незалежність Вітчизни. Чимало мемуарів, документальних і художніх творів написано про Немирівське підпілля та партизанську боротьбу в тилу ворога в роки війни, багато вулиць нашого міста названо на честь героїв підпілля. Відомий український письменник О. Довженко писав: « Партизани – це ті сини України, перед якими скинуть шапки цілі століття, якими пишатимуться цілі покоління і складатимуть про них думи і пісні».

 Сьогодні ми згадуємо імена героїв-підпільників Немирівщини і дякуємо їм за мужність, незламність, героїзм. 

«Народе мій, до тебе я ще верну…»

6 січня 2013 року минає 75 років від дня народження країнського поета, перекладача, прозаїка, літературознавця, правозахисника, борця за правду та свободу України, нашого земляка Василя Стуса. До цієї дати в районній дитячій бібліотеці  для учнів 5-9 класів підготовлено перегляд літератури на тему: «Народе мій, до тебе я ще верну». До уваги читачів пропонуються збірки творів автора, посібники, літературні довідники, що розповідають про життєвий і творчий шлях Василя Семеновича Стуса.

Його поезія - то сама правда в її  істотних і трагічних  ознаках, живий нерв України, її безталанна  доля. 4 жовтня 1966 року в кінотеатрі "Україна" після перегляду кінофільму "Тіні забутих предків" Стус разом з критиком І. Дзюбою  звернувся до громадськості з протестом проти арештів творчої та наукової інтелігенції України. За що його виключили з аспірантури.

 Лірика Василя Стуса в радянській періодиці майже не друкувалася за його життя, окрім кількох ранніх віршів. Але його творчий доробок значний і навдивовижу цільний. Весь він присвячений Україні. Любов до своєї Вітчизни в поета була всеохоплюючою і такою могутньою, що майже не залишала місця для інших тем.

Життя Стуса - це дорога через терни до зірок. Він писав, а його не друкували. Звільняли з роботи, переслідували, хотіли зламати. 1972 року разом з іншими інакодумцями його засуджено. Почався шлях поета на Голгофу через мордовські і пермські жахливі концтабори.

Стус помер у концтаборі. Його немає. Але він живе серед нас своїми творами, своєю безприкладною стійкістю. Настали наші часи. Часи, які Стус готував своїм життям. Він - наша совість. Не зраджуймо ж її!