Тихо осінь ходить гаєм

     Осінь – це надзвичайна, чарівна і казкова пора року. Вона одягає на світ свою специфічну і особливу маску, крізь яку все здається неймовірним і навіть звичайні, на перший погляд, речі стають незабутніми…Навкруги – тиша, тільки ледве чути шелест різнобарвного килиму листя, що поволі опадає від найменшого подиху вітру дерев та кущів. Усе це і є ознаками найпрекраснішої пори року, оспіваної поетами, композиторами та художниками – золотої осені.

Прийшло свято жовтокосої красуні осені і в нашу бібліотеку, тому в секторі обслуговування дітей була організована виставка - загадка «Барвистий килим осені». На виставці представлені квіткові композиції, кумедні вироби з овочів та фруктів – щедрих дарів саду та огороду, не звичайні листочки – загадки, які залюбки відгадували наші читачі.

 

                                      

Герої тривожних світанків

    22 вересня 2001 року, в день 60-ї річниці з початку підпільно-партизанського руху в Україні в роки Великої Вітчизняної війни, у нашій країні вперше відзначався День партизанської слави, встановлений Указом Президента України № 1020/2001 від 30.10.2001. 

    Свято партизанської слави встановлено «на підтримку ініціативи ветеранів війни та з метою всенародного вшанування подвигу партизанів і підпільників у період Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років, увічнення їхньої пам'яті...». 

    В цей день вшановується подвиг героїв, внесок народних месників у велику Перемогу над нацизмом, відновлення історичної справедливості щодо масової участі українського народу у визвольній боротьбі проти гітлерівської навали. Це - свято людей сильних духом і з чистою совістю, які не шкодували життя для перемоги над ненависним ворогом. 

    В читальній залі Немирівської центральної міської бібліотеки організовано виставку-вшанування "Герої тривожних світанків", яка розповість вам про початок та розвиток підпільного та партизанського руху в Україні та історію підпільного руху на Вінниччині та Немирівщині зокрема. 

Вільна птаха Оксана Забужко

  19 вересня відзначатиме свій 60-літній ювілей українська письменниця, поетеса, есеїстка і публічна інтелектуалка – Оксана Стефанівна Забужко. Вона належить до числа найпопулярніших україномовних авторів сучасності. Її твори перекладено багатьма мовами.

   Писати вірші Забужко почала, за її словами, «з дописемного віку» - змалечку складала віршики, які записував і збирав її батько, Стефан Іванович Забужко, педагог, літературний критик і перекладач. Дебютувала юна письменниця з віршами в періодиці у 9 років.

  Ключовими у творчості Оксани Забужко є теми національної ідентичності і гендеру. Перший роман Забужко, «Польові дослідження з українського сексу», один із «засадничих текстів української літератури пост-радянського періоду», вийшов у 1996 році і викликав бурхливі та суперечливі реакції критиків і читачів. Письмо Забужко — стилістично новаторське і інтелектуально провокативне — викликало нерозуміння з боку деяких вітчизняних критиків, незнайомих із здобутками світової критичної думки і фемінізму зокрема. У той же час читачі сприйняли роман дуже добре, він став першим бестселером незалежної України і дав старт українському книжковому ринку.

  У її літературному доробку – кілька збірок поезій, повістей, оповідань, публіцистики, широковідомий роман «Музей покинутих секретів», ряд філософсько-літературних праць. Твори Забужко здобули також міжнародне визнання, особливо широке — в Центральній та Східній Європі. Її вірші перекладалися 16 мовами світу. 1997 року удостоєні Поетичної Премії Global Commitment Foundation (Фонду Всесвітнього Зобов'язання, США).

   Серед інших її літературних нагород — премії Фонду ім. Гелен Щербань-Лапіка (США, 1996), Фундації Ковалевих (1997), Фонду Рокфеллера (1998), Департаменту культури м. Мюнхена (1999), Фундації Ледіґ-Ровольт (2001), Департаменту культури м. Ґрац (2002) та ін. 

   Запрошуємо до перегляду виставки-персоналії "Вільна птаха Оксана Забужко", яка познайомить вас із творчістю письменниці.

 

Королева детективу Агата Крісті

     Сьогодні, 15 вересня, виповнюється 130 років від дня народження Агати Крісті – англійської письменниці, майстрині і однієї з найвідоміших у світі представниць детективного жанру. Її заслужено називають Королевою детективу. 

     За кількістю перекладів (понад 100 мовами світу) і сумарним накладом друкованих видань (понад 2 млрд. примірників) книги Агати Крісті посідають третє місце в історії після Біблії та творів Вільяма Шекспіра. Крім того, драматургічним творам письменниці належить рекорд за найбільшим в історії числом театральних постановок. П'єса Крісті "Мишоловка", уперше поставлена 1952 року, дотепер безупинно демонструється на підмостках театрів Лондона. 

     Усіх любителів детективу запрошуємо разом із нами відсвяткувати ювілей письменниці та обрати для себе книгу з виставки-персоналії " Королева детективу Агата Крісті". 

Майстри гребінця та ножиць

     Нещодавно своє неофіційне професійне свято в Україні відзначили фахівці, що створюють стиль людини за допомогою зачіски, — перукарі! Історія виникнення негласної традиції святкування дня перукаря невідома, але вже не перший рік 13 вересня українські перукарі отримують привітання, а День перукаря святкується в країні голосно і весело, адже привітати людей, які роблять світ кращим, завжди приємно і корисно. З нагоди свята ми підготували виставку-інсталяцію, присвячену перукарській справі "Майстри гребінця та ножиць". 

    Також пропонуємо до вашої уваги деякі цікаві факти про зачіски та перукарів: 

1. Перші ножиці з'явилися близько 300-го року до нашої ери в Римі. Вони не були схожі на сучасні: їх ріжучі клинки єднають не гвинтиком, а металевою платівкою. Ножиці майже сучасного вигляду знайшли в Ірані. 

2. Сіракузький тиран Діонісій через страх бути зарізаним не дозволяв перукареві стригти своє волосся і бороду ножицями. Перукарю доводилося обпалювати волосся Діонісія розпеченими вуглинками. 

3. В стародавньому Єгипті заможні жінки використовували замість подушок спеціальні підставки. Їх клали під голову замість подушки, щоб при лежанні зберегти складну зачіску. 

4. Грецькі жінки закривали волоссям лоб, оскільки, за канонами краси того часу, чоло повинне було бути низьким: між бровами і волоссям мало поститися не більше двох пальців. 

5. За часів пізнього Рококо модними були високі жіночі зачіски. Локони змащували салом, кропив’яним соком, рясно пудрили, після чого укладання могла триматися близько місяця. Перукарі, цінувалися на вагу золота, годинами споруджували на жіночих головах справжні композиції, використовуючи каркаси. Яскравий приклад – зачіска королеви Франції Марії Антуанетти висотою 91,5 см, прикрашена пір’ям, стрічками і коштовностями. 

6. Відомий стиліст Стюарт Філіпс потрапив в Книгу рекордів Гіннеса як автор найдорожчої стрижки вартістю 16 000 $. Одного разу послугами «головного перукаря знаменитостей» вирішила скористатися мільйонерка Беверлі Латео, що знаходилася на відпочинку в Італії. З Лондона до дорогоцінної клієнтки Філіпсу довелося добиратися літаком першого класу. До дверей орендованого на цілий день перукарського салону майстра довезли на розкішному лімузині. 

7. На які тільки жертви не готові модниці заради краси. Англійкам XVIII століття перед сном доводилося вдягати на зачіски дротові сітки. Таким незвичайним способом дами оберігали складну об’ємну укладку від мишей. 

8. Гоління небезпечною бритвою – робота для справжніх майстрів-перукарів. На початку ХХ століття набивати руку їм доводилося на повітряній кулі, вкритою піною. 

9. 36-річний перукар з Китаю Wang Xiaoyu вирішив залучити нових клієнтів незвичайним способом. Він робить стрижки стоячи на голові! Не відстає від колеги перукар з України Рустам Данильчук. Він робить стрижки в будь-якій позі, в тому числі догори ногами. Молодий майстер одного разу навіть примудрився вистригти дівчині рваний чубчик, занурившись з аквалангом на глибину 2 м. Оригінальність не залишилась без уваги.. За неординарний підхід до роботи епатажного перукаря к внесено до Книги рекордів України. 

Життя, як кіно – кіно, як життя

   12 вересня відзначатиметься День українського кіно – свято всіх причетних до створення вітчизняного кінематографу.

   День встановлений згідно з Указом Президента від 12 січня 1996 й щороку відзначається у другу суботу вересня.

    Українці долучилися до кіномистецтва – новітнього виду розваг – водночас із європейцями. З 1909 року в Україні почали масово випускатись комедії, драми, водевілі. Цьому сприяла чимала кількість приватних кіностудій, передусім у великих містах: Катеринославі (Дніпро), Одесі, Києві. Втім, по-справжньому "революційними" для українського кіно стали 20-ті роки ХХ століття, коли з’явилися фільми Довженка "Звенигора" (1928), "Арсенал" (1929), "Земля" (1930) та багато інших, нині менш відомих, але надзвичайно цікавих фільмів. Український кінематограф 20-их років розвивався в контексті розквіту всього "Українського Відродження" - нетривкого, але надзвичайно плідного періоду ренесансу всієї української культури. Всеукраїнське фотокіноуправління (ВУФКУ), яке діяло протягом 1922-1930 років було справжнісіньким епіцентром креативу і творчості. У цій легендарній організації працювала чи не вся тогочасна творча еліта. Приміром, сценарії писали Юрій Яновський, Майк Йогансен, Ісаак Бабель, Григорій Косинка. Але в 1930-их роках український кінематограф, так само як наука, література, мова, був розгромлений сталінським режимом. Чимало українських кінорежисерів, сценаристів, кінооператорів були репресовані – вислані на російську північ або розстріляні. Поволі українські кіностудії стали тінями-філіями російського центру, кожен фільм піддавався партійному аналізу і цензурі. Багатьом талановитим кіномитцям просто забороняли знімати, а те, що виходило на екрани було позбавлено життя – це були просто кілометри мертвої целулоїдної кіноплівки. Втім, попри жорстку цензуру й тиск з боку тоталітарної держави, на екрани кінотеатрів проривалися фільми Леоніда Осики, Сергія Параджанова, Кіри Муратової, Юрія Іллєнка та інших визначних українських кінорежисерів, де й досі немеркнучим світлом сяють зірки акторського таланту Івана Миколайчука, Леоніда Бикова, Ади Роговцевої, Богдана Ступки та Костянтина Степанкова.

   Нині розквіт українського кіно набирає обертів. Цьому сприяло декілька чинників: фінансова і законодавча підтримка з боку держави, відмова від російського контенту, а також шалена віра і відданість улюбленій справі всіх працівників кінематографа. Українська кіногалузь на сьогодні одна з небагатьох, що вселяє надію й оптимізм, демонструючи якісно нові зміни і результати, які говорять самі за себе: з кожним роком кількість українських фільмів зростає. З кожним роком український кінопродукт стає все більш затребуваним як вітчизняним кіноглядачем, так і на престижних міжнародних кінофестивалях. 13 українських фільмів упродовж 2014 – 2017 років отримали нагороди чи були номіновані на міжнародних кінофорумах.

   Найпопулярніші стрічки останніх років:

 "Моя бабуся Фані Каплан", "Гніздо Горлиці", "Червоний", "Сторожова застава", "Міф", "Кіборги", "Викрадена принцеса", "Плем’я", "Дике поле", "Додому", "Українські шерифи", "Герой мого часу", "Мої думки тихі", "Вулкан", "Ціна правди", "Захар Беркут", "Гуцулка Ксеня", "Коли падають дерева", "Заповідник Асканія".

  Запрошуємо ознайомитись із тематичною виставкою до Дня українського кіно "Життя, як кіно – кіно, як життя", яка розташована в читальній залі нашої бібліотеки.