Талант і мужність Лесі Українки

Леся Українка… Це ніжне і дзвінке ім'я належить до найвеличніших імен нашого народу. Псевдонім Лариси Петрівни Косач твердо і назавжди зафіксований у пам'яті кожного українця, і не тільки українця. Гордий дзвін її імені в серцях мільйонів людей породжує не тільки спогад про "Лісо­ву пісню" або "Досвітні огні", але і палку лю­бов до великої поетеси і гордість за свій на­род, що спородив її.

Леся Українка належить до тих, рідкісних творців, повсякденне життя яких, стосунки з людьми і поведінка не обезславили їхнього чесного імені. Вона жила красиво і самозречено, як і творила.

До Дня народження Лесі Українки в районній бібліотеці для дітей для читачів -учнів 7-9 класів створено виставку-роздум: "Ні! Я жива! Я буду вічно жити! Я в серці маю те, що не вмирає." Виставка містить біографічні й літературознавчі матеріали, що допоможуть читачам ґрунтовніше вивчити життєвий і творчий шлях письменниці.

В історії українського народу немає іншо­го імені, окрім, звичайно, Тараса Шевченка, яке б з такою безсумнівною силою проме­теївської гідності, з такою майже нелюдсь­кою болісною чистотою сконцентрувало в собі всенародну думу про гордливу зневагу до всіляких кайданів і бойовий заклик до честі й непримиренності. Велика  дочка  України  втілила у своїй творчості кращі почуття свого народу - його гідність, його мужність, його непохитність у боротьбі за свободу й правду, його горду силу. Вона безсмертна, як безсмертний народ. 

Я знаю, мова мамина – свята

Міжнародний день рідної мови - день, який відзначають щороку 21 лютого, починаючи з 2000 року. Про «підтримку мовного та культурного різноманіття та багатомовності» було оголошено на ХХХ сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО, що проходила 26 жовтня - 17 листопада 1999 року в Парижі.

Мова - найбільший скарб будь-якого народу. Тисячоліттями, віками, роками плекала її земля предків, передавала з покоління в покоління, вкладаючи дедалі більше народну душу і водночас формуючи її. Досвід людства упродовж тисячоліть переконливо доводить, що занепад мови - це зникнення нації. За даними ЮНЕСКО у світі існує 6000 живих мов. Половина з них перебуває на межі зникнення. Цей день був установлений, щоб сприяти визнанню й використанню саме рідної мови, особливо це стосується мов національних меншин.

До Міжнародного дня рідної мови в районній бібліотеці для дітей для учнів 7 класу була проведена літературна година: "Я знаю, мова мамина – свята". Діти дізналися про те, що українська мова ввібрала в себе все найкраще, найніжніше, найвеличніше, наймудріше, найблагородніше, найпоетичніше і найболючіше: перший голос немовляти, яким воно сповістило про свою появу на світ, голосний сміх щасливої дитини і зворушливий плач сироти, солодке задоволення від творчої праці та побратимської вірності і велике розчарування від холодної людської байдужості, блакить високого неба і золотого сонця пшеничних ланів, сяйво світлого місяця і ясних зір, багрянець світанкових заграв і срібло цілющо-перлистих рос, могутність бурхливого Дніпра, тихий шепіт шовкових трав і таємний шум замріяних смерек, красоту опоетизованої червоної калини та хрещатого зеленого барвінку, відчуття піднесеності в молитві до Бога за рід свій, за Україну, за мир, добро і спокій на всій планеті.

Бібліотекарі дитячої бібліотеки підготували для учнів 5-9 класів перегляд літератури: Рідна мова калинова". До уваги читачів – довідкова, пізнавальна література про культуру української мови, її красу, багатство, значення в житті кожної людини.

Хочеться стати на коліна перед рідною мовою - мовою Матері - і благати її повернутися до рідної хати, забуяти нетлінним скарбом, віщим і вічним словом.

Цей дивний світ – бібліотека

Бібліотека… Древня і вічно юна оселя людського розуму. Ряди книжкових полиць містять у собі допитливий пошук, насолоду прекрасним, здобуття знань, розвагу. Дитяча бібліотека сьогодні – це не тільки зібрання книг, але й місце, де зустрічаються діти, підлітки, вчителі, батьки.

Нещодавно до районної бібліотеки для дітей завітали учні 2 класу Немирівської школи-інтернат (вихователь Конончук Т.Л.). Бібліограф Петрова Л.О. провела з дітьми екскурсію-знайомство з дитячою бібліотекою, з книгами, які наповнюють полиці книгозбірні, учні дізналися про роль  і місце книги в житті кожної людини.

До зустрічі другокласників в читальній залі було підготовлено перегляд  літератури: "Відчиняє двері казка", де були підібрані для малечі яскраво ілюстровані українські казки та казки народів світу.

Діти із задоволенням відгадували завдання вікторини: "З якої казки?", впізнавали, хто з героїв відомих казок забув свої речі у "Бюро знахідок" дитячої бібліотеки. Потім учні розповідали улюблені вірші, читали газети та журнали, які передплачує дитяча книгозбірня.   

Минає все, любов лиш вічна

        Любов - прекрасне почуття. Ми любимо своїх батьків, сестричок, братиків, друзів, сусідів. Ми даруємо їм своє тепло і ласку, частинку свого серця. Адже так приємно бачити, як сяють щирою вдячністю очі дорогої тобі людини. А коли мова йде про День Святого Валентина, то взагалі хочеться дарувати море подарунків - оригінальних, незвичайних і особливих.

З нагоди романтичного свята бібліотекарі районної  бібліотеки для дітей організували виставку - конкурс з виготовлення валентинок: "Коли приходить кохання" для учнів 4-9 класів шкіл міста. Знайшлося чимало охочих випробувати свої творчі здібності. Діти виготовляли валентинки з паперу, використовували техніку квілінгу, створювали витинанки, малювали малюнки, писали вірші. Роботи були досить оригінальні, кожна дитина проявила фантазію, творчість, уміння.

Бібліотекар Семенько Л. розповіла про історію виникнення свята закоханих, про те, якими були перші валентинки, як святкують цей день в різних країнах світу. Під час свята всі діти брали участь у різноманітних конкурсах та розвагах, читали власні вірші, ділилися таємними думками про те, яким вони уявляють принца своєї мрії.

На завершення свята усі присутні отримали призи  за свої роботи, багато вражень та море позитиву, адже що, як не кохання, надихає творити красу і створює на обличчях щирі посмішки!

Солдат війни не вибирає

25 років минуло з часу виведення Радянських військ з республіки Афганістан, з часу  тієї страшної Афганської війни, в якій Україна втратила близько 4 тис. молодих людей. Уже сивими стали ті юнаки, які на чужій землі, не шкодуючи здоров'я і життя, виконували свій інтернаціональний обов'язок.

Напередодні цієї дати в читальній залі районної бібліотеки для дітей була організована зустріч учнів 8-В класу НВК № 2 (класний керівник Гук В.Л.) з воїном-інтернаціоналістом, лікарем-анестезіологом Немирівської ЦРЛ, заступником голови Немирівської районної спілки ветеранів війни в Афганістані Олександром Івановичем Гузарем.  

Адже для сьогоднішніх підлітків важливі уроки історії і зустрічі з живими свідками минулих подій. Тому що сьогоднішнє молоде покоління надалі зберігатиме пам'ять про подвиги своїх батьків, які з честю і гідністю пройшли вогонь війни в Афганістані.

Олександр Іванович поділився спогадами з учнями про свій "афганський " шлях, про ті події, свідком яких йому довелося бути, згадав бойових побратимів, які часто, ціною власного життя, рятували інших. Присутні мали змогу ознайомитися з фотографіями та нагородами, які отримав воїн-афганець.

До зустрічі була підготовлена книжкова виставка-експозиція: "Відлуння минулих боїв", де представлені книги, періодика, фотодокументи, що розповідають про страшну Афганську війну. На фоні імпровізованих гір - червона стрічка, що символізує пролиту кров воїнів-інтернаціоналістів та портрети наших земляків: Петра Козоріза з с. Медвежа та Петра Мандролька з смт. Ситковець, які повернулися під подільське небо в цинкових трунах.

Діти розповідали про сторінки історії Афганської війни, читали поезії, присвячені її героям. Всі присутні вшанували пам'ять загиблих хвилиною мовчання.

Бої закінчились, а історія – вічна. Афганська війна в пам’яті людства ще буде жити довго, тому, що її історія написана кров’ю солдатів і слізьми матерів.

Пам’яті юних героїв Круті

"Символ наших визвольних змагань" – ці слова Олени Теліги про героїку і трагедію Крут, є, мабуть, найадекватнішим означенням національно-історичної ваги того, що сталося 29 січня 1918 року на не дуже знаній до того залізничній станції на північний схід від Києва у сучасній Чернігівській області, місце бою між російськими червоногвардійцями (6 тис.) і загоном українського війська.

"Життя можливе тому, що люди існують завдяки безумству", - сказав відомий філософ Габріель Бруне. Таким безумством жило триста студентів-воїнів Студентської сотні Січових Стрільців, кадетів Першої Української юнацької (юнкерської) школи ім. Б. Хмельницького, учнів і гімназистів, цвіту української шкільної молоді. Вони знали: їм пощади не буде, знали, що треба встояти до кінця, знали, що саме тут, під Крутами доведеться загинути. Вони готові були піти на смерть, щоб врятувати обеззброєну державу, знали, що тій, всього кілька днів перед тим проголошеній Самостійності.

Крутянці виконали місію перед своєю Батьківщиною. Хтось сказав: "Треба вчинити кілька шаленств, щоб надати людині новий сенс життя – ось це і є призначенням кожної місії". Подвиг Крутянців і був цією місією задля української нації.

На Аскольдовій могилі

Поховали їх

Тридцять мучнів українців

Славних молодих

Слова-заклик української матері Людмили Старицької-Черняхівської, матері одного з тих, хто навік упокоївся в Аскольдовій могилі: "заради цих юнаків-героїв ми повинні всі, що лишилися живими, поклястись на цій могилі – віддати Україні все наше життя. Тільки всесильною працею на життя України можемо ми поквітувати їх жертву та зняти з них тягар марної німої смерти".

У читальній залі Немирівської центральної районної бібліотеки пройшла година-вшанування "Їх – юних сміливців лиш жменька була – із серцем зі сталі і духом з граніту".

До уваги присутніх перегляд літератури: "Україна їх оплаче". Бібліотекар Ткачук Л.Ю. розповіла про надзвичайно трагічні події в українській історії – бій під Крутами.

Звучали вірші "Крути" І. Гнатюк, "Пам’яті тридцяти" Т. Тичини, "під Крутами" У. Кравченко, "Під Крутами" О. Олеся, "Крутянська пісня" Б. Антоновича, "Юним" П. Кізко, "Крути" М. Лавренко, "Сніг" Г. Булаха, "Ода до прийдешнього" Є.Маланюка.

Зачитували уривки зі спогадів нечисленних учасників бою, яким вдалося вижити.

Пам’ять про юних героїв буде вирощувати нові покоління міцні, життєрадісні, героїчні. Приходитимуть нові люди і вони пам’ятатимуть: "На Аскольдовій могилі український цвіт", що "тут лежать ті, хто віддали все, що мали – молодість, надії і сили життя за волю України".

Ви стали прикладом усім,

Про Вас нікому не забути

В понурій темряві віків

Світити будуть завжди Крути!