Григорій Сковорода – перлина у вінку української духовності.

           Григорій Савич Сковорода – український просвітитель, гуманіст, філософ, поет, музикант, педагог, якому 3 грудня минуло 290 років від дня народження.

З нагоди ювілейної дати в читальній залі Немирівської центральної районної бібліотеки підготовлено виставку-портрет «Перлина у вінку української духовності» та проведено екскурс по сторінках життєвого шляху Григорія Сковороди, обговорили статтю М. Тимошика «Долучитися серцем до титана духу» розміщену у газеті «Культура і життя» за 23 листопада     2012 р.

З якої дізналися про вихід у світ нового видання про Григорія Сковороду «Садівник щастя: Сковорода як дзеркало України», яку створив відомий в україні публіцист, багатолітній редактор «Робітничої газети» та «Радянської України», лауреат Шевченківської премії Володимир Стадниченко.

Народився Сковорода у с. Чорнухи Лубенського полку на Полтавщині, в сім’ї малоземельного козака.

Закінчив чотирирічну дяківську школу й у 16 років вступив до Києво-Могилянської Академії, навчався з перервами з 1734 до 1753 р.

Потім було служіння співаком у придворній капелі цариці Єлизавети, подорожі в Австро-Угорщину і південною Україною.

У 1750 р. прийшов до Переяслав-Хмельницького зі своїм незмінним скарбом-рукописною Біблією та сопілкою-викладати в місцевому колегіумі новий курс поетики.

Почав незвично для цього закладу: не мертво заримованою латиною, не за­костенілими правилами, а мовою і рит­мікою задушевної української народної пісні. Й відразу здобув авторитет і шану серед тамтешніх молодих умів. Про­те своїм розумом, шляхетністю і влас­ною гідністю не прийшовся до владного двору. Саме через заздрість, злости­вість, мстивість «переяславські миші» незабаром фактично викинули тала­новитого й самодостатнього Григорія Сковороду із семінарії.

Із тією ж Біблією й сопілкою він назавжди покинув Переяслав і, відмо­вившись від матеріальних благ, вирішив розносити українськими містами й села­ми набуті в світах знання, будити народ, просвітлювати Україну. До останніх своїх днів він чесно тлумачив простим людям омріяні кожним ідеали життєвого благо­честя і християнської моралі.

Помер Сковорода 9 листопада 1794 р в маєтку знайомого поміщика в с. Пан-Іванівці на Харківщині (нині с. Сковородинівка Золочівського району). Неприйнятність і засудження тогочасної дійсності він виразив словами, які заповідав викарбувати на могилі: «Світ ловив мене, але не спіймав»