"Важкий час – це завжди мій час" – це слова
Ліни Костенко, яка прийшла до нас разом з відомими "шістдесятниками"
– Драчем, Симоненком, Вінграновським.
Творчість Ліни Костенко – визначне явище в українській
літературі новітнього часу. Вона прямий духовний нащадок Тараса Шевченка, Лесі
Українки, Івана Франка. Поетів такого масштабу, такого дарування народжується
мало – один-два на століття.
"Мене хтось сильно хвалив і представив як поета
громадянського. А я хотіла б писати лірику. Хотіла б малювати срібним олівцем
на лляній тканині. Мені ближче "Де вечір пахне м’ятою, аж холодно
джмелю".
Є багато речей, за які Ліну Костенко варто обожнювати.
Причину її популярності слід шукати в кожному, написаному нею рядкові.
Ліна Василівна Костенко народилася у містечку Ржищеві на
Київщині в родині вчителів. Коли Ліні було шість років сім’я переїхала до
Києва. Велика Вітчизняна війна застала її одинадцятирічною дівчинкою в Києві.
Біль не дитячих вражень залишив глибокий слід у душі майбутньої поетеси:
"Мій перший вірш написаний в окопі, на тій сипкій од вибухів стіні, коли
згубили зорі в гороскопі моє дитинство, вбите на війні".
Після війни навчалась в Київському педінституті та
Московському літературному інституті. Дебютувала збіркою "Проміння
землі" (1957 р.). У 1960-х виступала проти арештів української
інтелігенції. Книжки "Зоряний інтеграл" і "Княжа гора"
вилучили з друку. 16 років її збірок не видавали. 1987 р. отримала
Шевченківську премію за роман у віршах "Маруся Чурай". Почесний
професор Києво-Могилянської академії, Львівського та Чернівецького
університетів.
Із 1995-го бере участь у наукових експедиціях до
Чорнобильської зони.
Ліна Костенко своєю поезією привчає нас до красивого.
Вона багатьом речам дала оцінки, - історичні, суспільні, матеріальні, - і
вдихнула в них поетичну душу, зробила свої висновки, щирі, правильні і
безпомилкові.
З нагоди ювілею Ліни Костенко, 85-річчя з дня народження,
у читальній залі Немирівської центральної районної бібліотеки пройшов захід
"Презентація життя" – літературний альбом.
Підготовлено книжкову виставку "Ще не було епохи для поетів, але були поети для епох".
Невичерпною і нескінченною є поезія Ліни Костенко. Свою
позицію поетеса завжди виражала прямо і відкрито: "небоюсь донощика в
трактирі, бо все кажу у вічі королю", вона сама завжди дихала повітрям
свободи: "Митцю не треба нагород, його судьба нагородила. Коли в людини є
народ, тоді вона уже людина".
Немає коментарів:
Дописати коментар