Визначній події – 80-річчю утворення Вінницької області було приурочено чергове засідання літературно-мистецького клубу «Криниця», що діє при Немирівській центральній районній бібліотеці.
Вінниччина – наш чудовий, неповторний край. Земля, де тяжіє пшеничний колос і шепочуть про щастя сади, де будять світанки дзвінкоголосі жайворонки і в росі купається сонце. Скільки про наш край сказано прекрасних слів, скільки пісень складено.
Надзвичайно красива розкішна природа з якою вирішили поріднитися «криничани», організувавши виїзне засідання у мальовничий куточок Південного Бугу, де розмістилось прекрасне, ошатне село Воробіївка, де річка розлилась в широке плесо, густо всипане валунами.
Первозданна природа, незвичайний краєвид і шум води, що ніби створює своєрідну музику, викликає ні з чим незрівнянне почуття: неначе потрапляєш у казку.
Все це – наша мала Батьківщина, що поєднала в собі всі щедроти України.
Південний Буг красою тут цвіте,
Прекрасне все і ліс, і гори, і долини,
І навіть камінь у воді росте…
Найулюбленіше місце всіх воробіївчан – «широкий камінь». Великий широкий камінь, що заходить далеко у воду, на якому разом сідало вісімнадцять панночок, співали і пускали вінки на воду, просили у води гарної вроди і долі щасливої. Камінь був улюбленим місцем жіноцтва Воробіївки на якому вони прали білизну, відпочивали.
З цим каменем пов’язана легенда, яка передається з покоління в покоління, що в сиву давнину, коли на україну нападали турецькі завойовники їх теж вабили береги та води ріки Південний Буг, напували вони своїх коней лиш в тих місцях де росте аїр.
Одному з воєначальників ворожого війська сподобалась красуня – дівчина, яку він повелів викрасти і привести до нього.
А воїнам-яничарам дав наказ витесати з гранітної скали і знести у ріку великий камінь, щоб бавитися з красунею на тому камені. З тієї пори стали називати його «широким каменем».
Побували і ми на «широкому камені» та почули цю легенду. Росте він у воді і по цей час.
Недалеко від «широкого каменя», під горою б’є джерельце і тече з нього прозора холодна водичка. Напившись цілющої джерельної води ми продовжили свою екскурсію до так званого «бращака» по мальовничих луках, вздовж ріки Південний Буг уквітчаного лататтям, попід сосновий ліс до «границі» між землями сіл Воробіївки і Стрільченці.
Настрій у всіх був піднесений і бадьорий, повертались додому з букетами польових квітів, сповнені незабутніх вражень.
«Рідний край… Що може бути дорожчого і милішого для кожного з нас, з ним пов’язані найкращі думки, заповітні мрії і радості життя»,- писав наш земляк, журналіст, краєзнавець В.С. Дець.
Бог тече? Ну-ну...
ВідповістиВидалити