«Маруся Чурай – голос і душа пісенної України»

#Немирівбібліотека "Моя любов чолом сягала неба, а Гриць ходив ногами по землі", — це уривок з історичного роману у віршах Ліни Костенко й одна з найвідоміших цитат, яка асоціюється з постаттю Марусі Чурай. Маруся Чурай або її збірний образ уособлюють першу українську жіночу романтичну лірику. За легендою, дівчина віршувала і наспівувала навіть у звичайних розмовах, і її рядки вмить підхоплювали інші – так вона стала знаною не лише на Полтавщині, а по всій Україні. Згідно з переказами, Маруся Чурай народилася в 1625 році й жила у Полтаві. Вона була дочкою козацького сотника Гордія Чурая, який став одним із лідерів антипольського повстання. Їй приписують авторство таких пісень, як "Засвіт встали козаченьки" (інша версія "Засвистали козаченьки"), "Віють вітри, віють буйні…", "Сидить голуб на березі", "Зелененький барвіночку", "На городі верба рясна", "Котилися вози з гори", "Шумить-гуде дібровонька", "В кінці греблі шумлять верби", "Ой у полі вітер віє" та "Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці". Ким же була й чи існувала насправді народна співачка та поетка часів Хмельниччини? До 400-річчя з імовірного року народження Марусі Чурай в нашій бібліотеці відбулась мистецька вітальня «Маруся Чурай – голос і душа пісенної України». Разом зі слухачами Університету третього віку говорили про життя піснярки, авторські пісні й твори, написані на честь напівлегендарної мисткині.