Є прадавні скарби, що намертво лежать у землі, і є живі скарби, що йдуть по землі, ідуть від покоління до покоління, огортаючи глибинним чаром людську душу, до таких скарбів належить і народна лірична пісня. Однією з творців тих скарбів була напівлегендарна постать, народна поетеса Маруся Чурай. Цього року виповнюється 395 років з дня її народження. Судячи з пісень, які їй приписуються, ця дівчина була народжена для любові, але не зазнала її радощів і всі свої надії, все своє любляче серце по краплині сточила в неперевершені рядки, що й зараз бентежно озиваються в наших серцях і вражають нас глибиною і щирістю висловленого в них почуття, довершеністю форми, чарівністю мелодій.
Марусі Чурай приписують авторство близько
40 пісень. Серед них найвідоміші: "Ой, не ходи, Грицю, та й на
вечорниці", "Засвистали козаченьки", "Віють вітри, віють
буйні...", "Сидить голуб на березі", "Зелененький
барвіночку", "Нагороді верба рясна", "Котилися вози з
гори" та інші. Ці пісні досі живуть у народі й користуються великою любов'ю
і популярністю.
Немає коментарів:
Дописати коментар