Ти з нами будеш вічно жити. Як сяйво сонця, як вечірній спів

22 травня 1861 року відбулось перепоховання Тараса Григоровича Шевченка на Чернечій горі поблизу Канева.

Помер 47-річний український поет у Санкт-Петербурзі, там його спочатку і поховали. Після того, як п’ятдесят вісім днів прах Шевченка перебував у Петербурзі, його домовину було перевезено в Україну й перепоховано на Чернечій горі біля Канева. 

Дві доби домовина перебувала в Успенському соборі, а 22 травня, після відслуженої в церкві панахиди, прах віднесли на Чернечу гору.

Церемонія перепоховання великого Кобзаря перетворилася на справжнє, хоч і сумне, свято. Після церковної панахиди протоієрей виступив із прощальним словом, назвавши спочилого справжнім і щирим батьком всього українського люду, а також першим, хто заступився за рідне слово українського народу.

Над домовиною Шевченка на місці поховання змурували цегляне склепіння, насипали два яруси землі й обклали камінням так, щоб надати могилі вигляду степової могили. Згодом на могилі встановили дубовий хрест. Такою могила була до 80-х років ХІХ століття. На народні пожертви 1884 року на могилі Шевченка встановлено чавунний хрест, впорядковано земляний насип, могилу обкладено дерном, недалеко збудовано хату для доглядача. У 1889 році влаштовано перший музей Шевченка.  У 1925 році на  місці  поховання Тараса  Григоровича було  утворено  Канівський державний музей-заповідник «Могила Т.Г. Шевченка», а величний бронзовий монумент поетові споруджено у 1939 році. Народ здавна називає Чернечу гору Тарасовою.

В пам'ять про Великого Кобзаря в Немирівській центральній міській бібліотеці оформлено виставки-інсталяції.