Перший крок у світ книжок

Перше знайомство дитини з бібліотекою повинно бути цікавим, корисним і незабутнім. Тож на першокласників НВК № 2 м. Немирова (класоводи Вітович Г.В., Чернецька О.І., Дем'янишена Л.В.), що завітали до бібліотеки на екскурсію, чекала захоплююча розповідь про цікаві книжки та журнали, які є в книгозбірні. Діти переглянули лялькову виставу "Дружба з книгою – це свято", де разом з казковими героями закріплювали свої знання про правила користування книгою та бібліотекою, взяли участь у літературній  вікторині "З якої казки?", розповідали прислів’я та розгадували загадки.

 Школярі  проявили знання та ерудицію і стали справжніми читачами країни Читалії.

...І сонцем слово засіяло

Щороку 24 травня у всіх слов’янських країнах відзначають День слов’янської писемності і культури й урочисто прославляють творців слов’янської писемності святих Кирила і Мефодія.

Святі рівноапостольні брати Кирило і Мефодій походили із знатного і благочестивого роду й проживали в грецькому місті Солуні. Брати були православними ченцями і слов'янську абетку створили в грецькому монастирі.

Учені вважають, що слов’янська писемність була створена в 9 столітті, приблизно в 863 році. Новий алфавіт отримав назву «кирилиця» за іменем одного з братів, Костянтина, який, прийнявши чернецтво, став Кирилом. А допомагав йому в богоугодну справу освіти слов’янських народів старший брат Мефодій.

Кирило, який з малих літ мав великий хист і досконало опанував всі науки свого часу, а також вивчив багато мов, на основі грецької створив слов’янську абетку. Він істотно змінив грецьку абетку, щоб більш точно передати слов’янську звукову систему. Були створені дві абетки – глаголиця і кирилиця.

Крім того, брати-греки переклали слов’янською мовою Євангеліє, Апостол і Псалтир. За внесок святих Кирила і Мефодія в культуру Європи Папа Іван Павло II в 1980 р. оголосив їх покровителями Старого континенту. День пам’яті цих святих як День слов’янської писемності і культури почали святкувати в Болгарії ще в 19 столітті, а потім ця традиція перейшла і в інші країни: Росію, Україну, Білорусь, Молдову.

Немирівська центральна міська бібліотека підготувала книжкову виставку «…І сонцем слово засіяло», присвячену Дню слов’янської писемності і культури. На виставці зібрані матеріали про святих Кирила і Мефодія та історію створення слов’янської писемності та культури.

Ти з нами будеш вічно жити. Як сяйво сонця, як вечірній спів

22 травня 1861 року відбулось перепоховання Тараса Григоровича Шевченка на Чернечій горі поблизу Канева.

Помер 47-річний український поет у Санкт-Петербурзі, там його спочатку і поховали. Після того, як п’ятдесят вісім днів прах Шевченка перебував у Петербурзі, його домовину було перевезено в Україну й перепоховано на Чернечій горі біля Канева. 

Дві доби домовина перебувала в Успенському соборі, а 22 травня, після відслуженої в церкві панахиди, прах віднесли на Чернечу гору.

Церемонія перепоховання великого Кобзаря перетворилася на справжнє, хоч і сумне, свято. Після церковної панахиди протоієрей виступив із прощальним словом, назвавши спочилого справжнім і щирим батьком всього українського люду, а також першим, хто заступився за рідне слово українського народу.

Над домовиною Шевченка на місці поховання змурували цегляне склепіння, насипали два яруси землі й обклали камінням так, щоб надати могилі вигляду степової могили. Згодом на могилі встановили дубовий хрест. Такою могила була до 80-х років ХІХ століття. На народні пожертви 1884 року на могилі Шевченка встановлено чавунний хрест, впорядковано земляний насип, могилу обкладено дерном, недалеко збудовано хату для доглядача. У 1889 році влаштовано перший музей Шевченка.  У 1925 році на  місці  поховання Тараса  Григоровича було  утворено  Канівський державний музей-заповідник «Могила Т.Г. Шевченка», а величний бронзовий монумент поетові споруджено у 1939 році. Народ здавна називає Чернечу гору Тарасовою.

В пам'ять про Великого Кобзаря в Немирівській центральній міській бібліотеці оформлено виставки-інсталяції.

Обереги, що не губляться в віках

Вишиванка в Україні завжди відігравала велику роль. Це наш український космос, і наш національний оберіг. Це ідентичність України.

Вона ніколи не була простою одежиною. Вона була символом сім’ї, відображала культурні цінності та надбання українського народу протягом століть.

Дівчата готували собі вишиванки як посаг, дарували вишиті сорочки коханому парубку. Тогочасну українську хату неможливо було представити без чарівної скрині з вишитими сорочками для господаря та господині – вишиванки були сімейним скарбом, а вміння прикрашати сорочки вишивкою – мистецтвом, що передавалося з покоління в покоління.

Кожен птах, кожна квітка, що прикрашає вишиванку, має своє символічне значення, спрямоване на добре та щасливе життя. Важливими є також правильно підібрані кольори: червоний, зелений, чорний. Створена руками, така вишиванка всотує не тільки частинку душі того, хто її зробив, а ще є зв’язком між минулим, його традиціями і цінностями та сучасністю.

День вишиванки – це свято, яке не залишає байдужою жодну українську душу та об’єднує українців по всьому світу. Немирівська центральна міська бібліотека організувала святкування такої події біля бібліотеки, де розмістили виставку, присвячену вишиванці та мистецтву вишивки «Обереги, що не губляться в віках», а також виставку «Українські вишиванки – наче райдуги світанки» у секторі обслуговування дітей. Усі працівники бібліотеки у цей день одягли вишиванки. До свята долучилися працівники Немирівської міської ради та жителі Немирова. Всі учасники із задоволенням знайомились з виставкою та фотографувалися. На святі панувала атмосфера єдності, піднесення та гордості за свій народ, неповторність та самобутність культури.

 

  

 

  

17 травня - День вишиванки

Довіку матінку шануйте-свій найсвятіший оберіг

У травні, коли розцвітають квіти і дзвенить голосисто пташиний спів, теплий вітерець приносить до нас свято Матері.

Материнство. Святе і прекрасне. У всіх народів, у всі віки. Жінка-мати завжди була хранителькою, добрим ангелом домашнього вогнища, її мудрість завжди поважали в сім'ї. У хвилини радості і печалі злітає це слово з наших вуст. Мати була, є і буде для нас живим символом рідного дому, рідної землі. Осиротів би людський світ без Матерів. Бережіть їх і ніколи не легковажте їхньою любов'ю.